03.09.2020 Українська мова П 15

Тема уроку: Лексикографія. Сучасні лексикографічні джерела: словники, довідкова література. Довідкові медіаресурси

Уважно прочитайте текст. Поставте до нього запитання і запишіть їх. Дайте на них відповіді.

Лексикографія — розділ мовознавства, який досліджує теорію і практику укладання словників. Це наука, яка має практичне застосування. Словники необхідні для вивчення рідної та іноземної мов, для піднесення культури усної та писемної мови і загалом інтелекту людини. Культурний рівень нації і рівень розвитку мови часто оцінюють за кількістю виданих словників. Лексикографія тісно пов’язана з лексикологією. Укладання словників вимагає великих теоретичних знань і доброго чуття мови, тобто розуміння відтінків значення слова, особливостей його вживання, сполучуваності з іншими словами тощо. Розрізняють теоретичну й практичну лексикографію. Теоретична лексикографія опрацьовує загальну теорію словників: розробляє принципи добору лексики, розташування слів і словникових статей, структуру словникової статті (граматичний і фонетичний коментар до слова, виділення й класифікація значень, типи словникових визначень, система ремарок, типи ілюстрацій, подача фразеологізмів, співвідношення лінгвістичної і нелінгвістичної, тобто енциклопедичної, країнознавчої інформації). Практична лексикографія забезпечує навчання мови — як рідної, так й іноземної, описує та нормалізує рідну мову, дає матеріал для наукового вивчення лексики. Усі словники поділяють на енциклопедичні й лінгвістичні. Енциклопедичні словники описують світ, пояснюють явища, поняття, дають бібліографічні довідки про знаменитих (інколи й одіозних) людей, відомості про країни й міста, про видатні події. Відомими є «Українська радянська енциклопедія» в 17 томах (К., 1960–1966; друге видання у 12 томах вийшло в 1977– 1985 рр.), «Енциклопедія українознавства» за ред.                В. Кубійовича, що вийшла в 1949 р. за кордоном і перевидана у Львові й Києві (т. 1–7, Львів,1993–1998; т. 1–4, Київ, 1994–1996), «Британська енциклопедія» в 30-ти томах (70–90 рр. ХХ ст.). До енциклопедичних належать і галузеві термінологічні словники. Останнім часом в Україні з’явилася значна кількість таких словників, як, наприклад, «Словник термінів ринкової економіки» за редакцією В.І. Науменка (К., 1996), «Короткий словник філософських термінів» за редакцією В.М. Козакова (К., 1996), «Словникдовідник з екології»                          Є.М. Кондратюка і Г.Л. Хархоти (К., 1987), «Словник медичних термінів»                В.Й. Кресюка та ін. (Одеса, 1994), «Соціологія: Короткий енциклопедичний словник» за редакцією В.І. Воловича (К., 1998), Словник лінгвістичних термінів» Д.І. Ганича й І.С. Олійника (К., 1985) та багато інших. Лінгвістичні словники — це словники слів. Вони дають інформацію не про речі, явища, поняття, а про слова. Якщо енциклопедичні словники подають лише назви предметів та явищ, які в мові представлені іменниками та іменними словосполученнями, то лінгвістичні словники пояснюють усі типи слів, їхні граматичні й стилістичні ознаки, особливості їхнього функціювання (З підручника).